Недопустимі докази: коли суд не може врахувати зібране слідством

Три питання, які суд ставить до кожного доказу

Доказ у кримінальному провадженні - це не будь-яка інформація про подію, а фактичні дані, зібрані саме тим способом, який описаний у КПК (ст. 84). Закон визнає лише чотири форми, у яких доказ може існувати: показання, речові докази, документи та висновки експертів. Оперативні дані, рапорти, чутки самі по собі доказами не є.

Кожен доказ суд оцінює за трьома критеріями окремо, а всю сукупність - ще й на достатність та взаємозв'язок (ст. 94 КПК). Звідси два різні прийоми захисту: показати, що доказ узагалі не мав потрапити до справи, або показати, що він у справі є, але нічого не доводить.

• Належність (ст. 85 КПК) - чи стосується ця інформація обставин саме вашої справи. Роздруківка з'єднань за період, який не має відношення до подій, не підтверджує нічого.
• Допустимість (ст. 86 КПК) - чи отримано доказ у порядку, встановленому Кодексом. Тут перевіряється не зміст, а спосіб здобуття.
• Достовірність - чи можна цим даним вірити: чи не суперечать вони іншим матеріалам, чи міг свідок фізично бачити те, про що розповідає.

Що саме робить доказ недопустимим

Базове правило просте: доказ допустимий, якщо отриманий у порядку, встановленому КПК (ст. 86). Недопустимий доказ не можна використати при ухваленні жодного процесуального рішення, і суд не має права послатися на нього у вироку. Це не винахід Кодексу - ст. 62 Конституції України прямо забороняє будувати обвинувачення на доказах, одержаних незаконним шляхом.

Окремо ст. 87 КПК називає недопустимими докази, здобуті внаслідок істотного порушення прав і свобод людини. Ідеться не про будь-яку похибку в оформленні, а про порушення, яке зачіпає саму суть гарантій. Закон наводить типові ситуації.

Останній пункт трапляється частіше, ніж здається. Людину запрошують «просто поговорити», попереджають про відповідальність за відмову від показань, а згодом вручають підозру. Про те, як поводитися, якщо вас викликали свідком, і що перевіряти в ухвалі на обшук, ми розповідаємо в окремих матеріалах.

• дія, яка потребує дозволу слідчого судді, проведена без такого дозволу або з порушенням його істотних умов;
• докази, отримані внаслідок катування, жорстокого чи такого, що принижує гідність, поводження - або погрози таким поводженням;
• порушення права на захист: допит без адвоката там, де його участь обов'язкова, або коли скористатися допомогою захисника реально не дали;
• показання чи пояснення від людини, якій не роз'яснили право мовчати й не відповідати на запитання;
• порушення права на перехресний допит - коли стороні захисту не дали особисто поставити запитання свідкові обвинувачення;
• показання свідка, якого згодом у цьому ж провадженні визнали підозрюваним або обвинуваченим.

«Плоди отруєного дерева»: чому падає весь ланцюг

Цієї назви немає в тексті Кодексу, але сама конструкція в законі є. Ст. 87 КПК поширює недопустимість не лише на доказ, здобутий з порушенням, а й на будь-які інші докази, отримані завдяки інформації з цього порушення. Логіка така: якщо джерело «отруєне», то отруєне і все, що з нього виросло.

Механіка виглядає приблизно так: незаконно отримані відомості дали адресу, за адресою провели обшук, під час обшуку вилучили предмет, предмет направили на експертизу. Якщо суд визнає недопустимою першу ланку, під питанням опиняється весь ряд. Саме тому захист майже завжди починає з найранішої точки, а не з останнього документа у справі. Свої особливості має перевірка негласних слідчих дій - там додатково досліджують наявність і зміст ухвали слідчого судді.

Судимості й «характеристика особи» не доводять вину

Ст. 88 КПК за загальним правилом забороняє доводити винуватість через минуле людини - винятки закон допускає лише в кількох вузьких випадках. Відомості про попередні судимості, про інші правопорушення, які не є предметом цього провадження, а також дані про характер чи окремі його риси не можуть підтверджувати, що саме ця людина вчинила саме цей злочин.

Практичний висновок простий: якщо в обвинувальному акті багато місця займає опис особи й мало - самої події, у захисту є про що говорити. Ст. 88-1 КПК додає ще один шар обмежень - щодо матеріалів у справах про визнання активів необґрунтованими та відомостей з одноразового (спеціального) добровільного декларування.

Коли заявляти - на досудовому розслідуванні чи вже в суді

Це найчастіше питання, і відповідь «тільки в суді» неточна. За ст. 89 КПК остаточно долю доказу вирішує суд, коли оцінює матеріали в нарадчій кімнаті перед ухваленням рішення. Але це не означає, що до того моменту треба мовчати - навпаки, більшість роботи робиться раніше.

Затягувати з фіксацією ризиковано. Через рік довести, що огляд починався о пів на першу ночі, значно важче, ніж записати це в зауваженнях того ж дня. Про порядок оскарження дій слідчого читайте в матеріалі про скаргу слідчому судді.

• На досудовому етапі захист фіксує порушення: подає зауваження до протоколу й вимагає внести їх у документ, закріплює час доби, склад присутніх, відсутність понятих чи адвоката.
• Через скаргу слідчому судді можна оскаржити окремі рішення та дії, а також домагатися доступу до документів, з яких видно порушення.
• Під час судового розгляду сторона захисту подає клопотання про визнання конкретних доказів недопустимими - це право прямо закріплене в ст. 89 КПК. У підготовчому засіданні докази не досліджують, тому суд, як правило, питання допустимості там не вирішує.
• Якщо недопустимість очевидна, суд визнає доказ недопустимим просто під час розгляду: тоді такий доказ не досліджують, а розпочате дослідження припиняють.

Як виглядає клопотання про визнання доказу недопустимим

Це письмовий документ, який подається до суду, у провадженні якого перебуває справа. Загальні фрази на кшталт «докази зібрані незаконно» не працюють - суду потрібна прив'язка до конкретного аркуша справи й конкретної норми.

Наприклад, коли слідчу дію провели вночі, у клопотанні посилаються на ч. 4 ст. 223 КПК: уночі, з 22:00 до 6:00, слідчі (розшукові) дії не проводять. Виняток один - невідкладність, коли зволікання загрожує втратою слідів злочину або втечею підозрюваного. Далі захист показує, що жодної невідкладності в матеріалах не описано й не обґрунтовано.

• який саме доказ оспорюється: назва документа, дата, том і аркуші справи;
• яку норму порушено - з посиланням на конкретну статтю й частину КПК;
• у чому полягало порушення, викладене фактами, а не оцінками;
• чому це порушення істотне, тобто зачіпає права людини, а не є технічною похибкою;
• чітко сформульоване прохання визнати перелічені докази недопустимими.

Що це дає насправді і чого очікувати не варто

Визнання доказу недопустимим не означає автоматичного закриття справи. Іноді це вибиває центральний елемент обвинувачення, і тоді змінюється конструкція всієї справи; іноді знімає один епізод із кількох. Наперед результат не прогнозує ніхто, і до обіцянок «гарантованого» рішення варто ставитися обережно.

У вашій зоні впливу небагато речей, але вони важливі: не підписувати документи, змісту яких ви не розумієте, вимагати внесення зауважень, не давати пояснень без захисника, зберігати копії всіх вручених вам паперів. Далі - робота адвоката з матеріалами. Якщо порушення виявиться системним, це може вплинути і на запобіжний захід, і на перспективу закриття провадження.